Надія Вегера-Предченко

Учасниця Фестивалю-конкурсу літературного напрямку — Надія Вегера-Предченко.

Учасниця Фестивалю-конкурсу літературного напрямку — Надія Вегера-Претченко.

Учасниця Фестивалю-конкурсу літературного напрямку — Надія Вегера-Предченко. “Сонячний зайчик” – книга віршованих загадок для дітей.

Надія Вегера-Претченко і Світлана Потера - учасниці Фестивалю-конкурсу літературного напрямку.

Надія Вегера-Предченко і Світлана Потера – учасниці Фестивалю-конкурсу літературного напрямку.

Разворот книги Надії Вегери-Претченко.

Розгорнута книга Надії Вегери-Предченко “Перепілчене літо”.

Дивна квітка.

Дивна квітка.

Пустун.

Пустун.

 

МОЯ КРАЇНА (1)

Стаю перед тобою на коліна,
Своїх дочірніх не соромлюсь сліз.
Моя країно, рідна Україно, —
Край сонця, що легендами поріс.

Блакить твоїх небес у серці в мене,
В душі палає сяйво твоїх зір.
Прозорі ранки й вечори черлені
Квітують сонцем, злу наперекір.

Я народилась піснею твоєю,
Я відродилась, мов забутий шлях.
Я дихала пахучою ріллею,
Купалася в закоханих дощах.

В твоєї долі – ріки тихоплинні
Й бурхливих водограїв перебій,
Багряно-ніжні кетяги калини
Й осінній смуток сивої верби.

В мені – твоя любов, свята зернина,
Що множиться із серця в колосках.
…Моя країна, рідна Україна,
Благословенна Богом у віках.

ДЖЕРЕЛЬЦЕ БАТЬКІВСЬКОГО ПОЛЯ (2)

Моє життя – струмочок невгамовний,–
Тече у світ з-під тихої гори,
З долонь цілющих батьківського дому,
З чарівних снів дитячої пори,
Де татів сад преповен яблук спілих
І чорнобривці мамині в садку…
Моє джерельце там черпає силу,
Щоб перелитись з потічка в ріку.
Й біжить собі, — то об каміння б’ється,
То падає з стрімкої висоти,
То поміж гір, неначе стрічка, в’ється, —
Долає час, загати і мости.
А все тому, що свій бере початок
Із чистого земного джерела,
Що рине в світ від батьківської хати,
Де повно світла, щастя і тепла.
Там пахли матіола із любистком
Й снували садом чарівні казки.
А навкруг хати, мов разок намиста,
Мостили густо гнізда ластівки
І всеньке літо човником снували,
Неначе землю гладили крильми…
І все довкола гірко сумувало,
Коли летіли птахи від зими.
А в холоднечу хата все чекала,
Ховала гнізда в затишку своїм,
І вірила, як мати, виглядала,
Що ластівки прилинуть в рідний дім.
Приходив час і птахи повертали, —
Чомусь завжди з’являлись уночі.
А вранці всі простори щебетали,
Весні і людям радість несучи.
Ми так раділи цим маленьким дивом,
Яке несло на крильцях теплу пору.
І яр був повен гомоном щасливим,
Дитячим сміхом й шумом осокорів.
…Біжить життям ріка моєї долі,
Я ж від намулу бережу, як світ,
Святе джерельце батьківського поля,
Що силою наповнює мій рід.

ПОЧИНАЄТЬСЯ ВСЕ З ЛЮБОВІ (3)

Починається все з любові:
Пісня, гроно важке між віт…
Без любові – пусті розмови,
І не квітка, а пустоцвіт.       

Без любові у цьому світі
Ми – лиш пил на терезах літ.
Бо для того, щоб в світі жити,
Нам потрібно любити світ.

ПРОРОЦТВА (4)

А вірші я пишу не ради слави, –
Потребу, ніби дихать, маю в тім.
Портрети слів кладу в душі оправу
І прикрашаю тим любові дім.

Або ж візьму тихенько і посію
Зернятка слів – рядочок до рядка.
А там, дивись, чиясь і зійде мрія,
Зросте й розквітне так,що й не чекав.

Й рядочки ті – пророцтва самобутні,
Що відкривають кожному своє.
Я віршем проектую лиш майбутнє,
Розказуючи вам про те, що є.

СВІТАНОК (5)

Ви чуєте? Народжується день
У несміливім вітру шепотінні,
В листочків полохливому тремтінні,
У перших нотах щебетів-пісень.                                   

Ви бачите? Вже тріснув небосхил,
Намалювавши шпарочку-віконце.
Народжуватись з нього буде сонце,
Закутавши в рожеві ризи рай.

І ніби дивна сила воскреша
Так вільно й легко, без вагань, без міри
Земну Любов, святу Надію й Віру.
І в котрий раз відродиться душа.

СПАДОК (6)

Праотчий заповіт,
   Нескорена надія,
       Колиска вільних мрій
            Під зоряним крилом.

Крізь тернохащі літ,
   Крізь часу буревії
        Несу я спадок свій
             З осяяним чолом.

Спіткнутися – не гріх,
   Болючіше – упасти,
        Страшніше – не звестись,
             Мужніш – на ноги стать.

На всіх шляхах своїх
   Лишаю віхи щастя.
        Хто слідом буде йти, –
               Щоб не прийшлось блукать.

ХТО ТИ Є? (7)

Ти не забув, мій брате, хто ти є?
Землі якої син, якого роду?
Глянь, сонце правди з мороку встає
Над змореним чолом мого народу.

Немало ти терпів наругу й біль…
Вставай! Вже досить муляти коліна.
Своє майбутнє віддає тобі
Сьогодні рідна мати – Україна.

Не раз тебе корити та гнобить
І яничари йшли, і янучари.
Та тільки сонце волі у блакить
Щораз здіймалось, розігнавши хмари. 

Народе мій! Ти завжди був! Ти – є!
І, слава Богу, знаю – будеш вічно!
Глянь, сонце віри з мороку встає,
Як символ щастя, – вільно і велично.

Я ЛЮБЛЮ (8)

Я люблю це життя,
                У якому цвіте синє небо.
Я це небо люблю,
                Де квітують і сонце й зірки.
Я вклоняюсь стежкам,
                Що ведуть, як і завше, до тебе
Крізь пустелю років,
                 Крізь століття і, навіть, віки.

Доки в світі моїм
                 Твого серця зоря пломеніє,
Доти буду життям
                 На те сяйво крізь вічність іти.
Найвеличнішим даром
                 Нестиму тобі свою мрію, –
Лиш любов’ю своєю
                  Мій шлях освяти й освіти.

Птахом нового дня
                   Зринеш ти над прокляття й руїни.
Це пророцтво моє
                   Твій народ від зневіри спасе.
Вічно суща й свята,
                   Нездоланна моя Україно,
Від коріння твого
                   Моє дерево крону несе.

*************************************************

Літературний Фестиваль-конкурс

Share This:

    Помилка бази даних WordPress: [Unknown column 'shares_count' in 'field list']
    SELECT shares_count FROM wp_huge_it_share_params LIMIT 1

">