Лавра в день Незалежності.
Недарма, кажуть, щоб щось дійсно побачити, треба над цим піднятися. Тому, щоб розгледіти велич нашої країни, ми пройшли сходинками Лаврської дзвіниці. Їх було 374. Дзвіниця разом з хрестом висотою 96,52 метра.
Успенський собор і Трапезна церква. Вид з дзвіниці.
Гарний святковий настрій відвідувачів Лаври відчувався всюди. Керівництво історично-культурного заповідника виявило волю до плідного спілкування з українською пресою, тому що Лавра – культурна спадщина України, а не частина «руського миру» за стійким стереотипом.
Запуск святкових кульок.
Без української пісні під склепіннями дзвіниці свято уявити собі – неможливо!
Юрій Дрюченко і Наталія Веселицька на святі Незалежності в Лаврі разом з Любомиром Михайлиною, генеральним директором Києво-Печерського історико-культурного заповідника, доктором історичних наук.
Подорож музеями відкрила яскраві грані в історії української культури: лицарство та історичну тяглість поколінь-державотворців, зокрема, національних героїв трьох народів – родини князів Острозьких. Вони не тільки дбали про українські землі, захищаючи їх від московських загарбників, але й розбудовували храми, друкарні, іконописні майстерні, залишили нащадкам Острозьку Біблію, заснували Острозьку академію, дбали про мистецтво і освіту, які вважалися ознакою культурної людини, яка могла би називати себе європейцем. В Україні в той час навіть діти-сироти навчалися писемності за рахунок громади. Ознакою освіченої людини було знання декількох європейських мов.
Цікава розповідь про князів Острозьких.
“Битва під Оршею”. На початку XVI століття Московська держава висунула претензії на землі, які тоді входили до складу Великого князівства Литовського. Влітку 1514 року московська армія після місячної облоги захопила Смоленськ і наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші. Тимчасом вдалося зібрати польсько-литовське військо, метою якого було відновити втрачені землі і фортеці Смоленщини, захоплені Москвою. Сили під командуванням великого гетьмана Литви князя Костянтина Івановича Острозького нарахували в цілому 16 тисяч литовської легкої кавалерії, 14 тисяч польської кінноти (легкої та важкої), 3 тисячі найманої піхоти (в основному з Сілезії), 2,5 тисяч добровольців (в основному з Чехії), а також королівську артилерію та інженерно-саперну роту. Об’єднанні сили українсько-літовського війська розбили вдвічі більші сили московського супротивника, зупинивши на багато років подальшу агресію Московії. Перемога під Оршею є славетною сторінкою перемог українського війська, досі старанно прихованими російськими істориками.
Василь Костянтин Острозький (1526—1608) — князь (син Костянтина Івановича Острозького), воєвода київський, маршалок Волинський. Василь Острозький. Залишившись фактично єдиним спадкоємцем свого багатого батька, отримав у володіння величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, які давали щорічно прибуток понад 1 мільйон злотих. Костянтин Василь Острозький володів також значними земельними маєтками в Угорщині та Чехії. Він був молодшим сином князя Костянтина Острозького.
Син Василя Костянтина Острозького та його дружини Зофії з Тарновських гербу Леліва. Останній чоловік з великого роду князів Острозьких. Вихований у латино-польському дусі.
Здивували незвичайні зображення Богородиці і Христа – на них 100-відсоткові українські обличчя з рожевими щичками, українським характером і лагідною посмішкою.
Ікона “Богородиця Одигитрія” в срібних шатах”. Друга половина XVIII сторіччя.
Ми відмітили професійність та узгодженість дій творчого колективу, який намагається максимально відновлювати, зберігати і доносити до наступних поколінь українців досягнення пращурів, славетну історію України-Русі в контексті європейської історії, вкраденої і затертої північним сусідом. Важливо, щоб ми «і своє знали, і чужого не цуралися».
Реставратор розповідає про історично-культурні реліквії і їх врятування.
Існує необхідність в державному сприянні та фінансуванні культурно-історичних програм історико-культурного заповідника Лавра, підтримка ініціатив керівництва для виховування у молоді люди почуття гідності та бажання бути українцем.
В саду Любові та Радості в КМДА
В цьому ж напрямку розгортається також наш проект «Сад Любові та Радості України – країни Здійснення Мрій». Для створення гармонійного простору з нагоди дня Незалежності в приміщенні КМДА розташовано мистецьку виставку «Україна – країна Здійснення Мрій». Виставка триватиме до 9 вересня цього року.
Фото репортаж з виставки.
“Герб міста Києва”. Автори: Юрій Дрюченко і Юрій Соломінський.
“Військо Архістратига Михаїла захищає дерево Життя міста Києва”. Школи №138 і 27 Шевченківського району міста Києва.
Зліва направо: “Дерева Життя школи №27” та “Дерево Життя Голосіївського району міста Києва”.
“Дерево Життя Деснянського району міста Києва”. ЦРБ Деснянського району міста Києва.
Картини дітей студії образотворчого мистецтва “Колорит”. Керівник Надія Сердюк.
“Донбаська Богородиця” і “Святогорськ” Галини Орлової. “Мотиви Геніческа” Євген Гула. Дитячі роботи із студії і гуртка “Краплинки” (керівник Наталія Веселицька).
“Дерево Янголів”.
“Дерево Життя Шевченківського району”, одно з трьох дерев Життя Дарницького району.
Інтер’єр КМДА з картинами Юрія Дрюченка і дитячими роботами.
Одне з трьох Дарницьких дерев.
“Новітнє дерево культури міста Києва”. Школи №138, 27 Шевченківського району міста Києва; Центр творчості “Гармонія” Деснянського району міста Києва; гурток образотворчого мистецтва “Краплинки” БДЮТ “Дивоцвіт” міста Києва. “Пасхальне сонце”, школа “138.
Сповіщення: Новий учбовий рік починається! » Спеціалізована школа I-III ступенів № 138